На завершення проекту «City Style» Костянтина Ревуцького, ми публікуємо інтерв’ю з депутаткою, благодійницею та громадською діячкою. Про українську політику, гендерну рівність, Вінницю та, звичайно ж, про проект «City Style», з нашим корреспондентом поспілкувалась Людмила Станіславенко.

- Що у вас на думці прямо зараз? Скажіть перше слово, що прийшло вам на думку?

- Рух.

- Чому так?

- Рух – це життя, це дії, вчинки, радість, любов, натхнення, доброта. Можна ще багато чого про це сказати. В мене дуже мало днів, коли я просто лежу на дивані та відпочиваю, чи дивлюсь кіно. Моє життя – це суцільний рух, і від цього я ніколи не втомлююсь. В мене є улюблена справа: я – політик, займаюсь благодійністю, допомагаю людям і підтримую різноманітні проекти. В мене є джерело натхнення – моя велика та прекрасна родина. Вони – найкращі люди на планеті і кожного дня я вдячна за те, що життя подарувало мені їх. Заради них я хочу рухатись, завдяки ним у мене є, як би пафосно не звучало, крила.

- Дійсно, кожного дня у вас море справ, безліч заходів та занять. Як ви все це встигаєте і знаходите час на себе та родину?

- Для того, щоб усе встигати не потрібно читати книжки з тайм-менеджменту. В добі 24 години, заберемо вісім на сон і отримуємо 16 годин для того, щоб займатись щоденними справами, зустрічатись із друзями та приділяти час родині. Ці 16 годин в моєму житті мають величезний потенціал, адже я встигаю усе! Головний секрет – бажання. Той, хто хоче все встигнути – знайде причину, а хто не хоче – тисячу відмовок.

Головне, коли в тебе багато справ щодня, - вести записи. Я записую свої справи та заходи на тиждень-два вперед, завдяки цьому не забуваю про них і планую свої дні, виходячи з важливих завдань. Хороша пам’ять це добре, але для політика цього замало.

[caption id="attachment_222916" align="aligncenter" width="960"] Людмила Станіславенко та Костянтин Ревуцький під час зйомок проекту[/caption]

- А які якості повинні бути у сучасного політика, на вашу думку?

- По-перше, зібраність та самоконтроль. Це, на мою думку, найголовніші якості, які повинен мати будь-який політик. Дуже важливо кожного дня бути зібраною та контролювати кожний свій рух, а добрим стимулом до цього для мене є довіра, надії та сподівання людей, що за мене проголосували та обрали мене своєю представницею та захисником їхніх прав.

По-друге, вимогливість. Перш за все, до себе, адже найсуворіший суддя – це ти сам. Я завжди ставлю перед собою цілі і потім вимагаю від себе ж їх виконувати з різних причин: це потрібно мені, це позитивно посприяє на мою кар’єру, допоможе зробити когось щасливішим – неважливо. Головне, поставивши ціль, я працюю над тим, щоб її досягнути, а не сходжу зі шляху.

І, звичайно ж, для жінки-політика важливо завжди розуміти, що вона – такий же працівник, як колеги-чоловіки. Не більше, але й не менше.

- Чи складно бути політикинею сьогодні? Чи змінив щось курс на гендерну рівність?

- Насправді, жінки, що прийняли для себе серйозне рішення займатись політикою, часто зустрічаються з неприємними та навіть образливими стереотипами. Фразу «політика – це не жіноче діло» придумали та використовують чоловіки, яким просто не вистачає сміливості визнати, що ми можемо бути не гіршими, а іноді навіть й набагато кращими, працівниками ніж вони.

Поза роботою я можу бути мамою, дружиною, онучкою, красивою жінкою, можу любити  доглядати за квітами та пекти смаколики для своїх близьких, однак, на роботі я, перш за все, політик. По суті, найманий працівник, який виконує певні функції. Ні одна жінка в політиці не хоче чути в свою сторону образливі фрази та натяки на те, що на робочому місці їй не місце. Шлях у політику складний, він вимагає багато сил та часу, а такі зауваження знецінюють усю титанічну, подекуди, працю. На робочому місці, я вважаю, це неприйнятно.

Курс на гендерну рівність забезпечив гласність, привернув увагу до проблеми нерівності. Про це заговорили і багато талановитих, сильних та розумних жінок отримали більше можливостей для реалізації себе, як політиків, наприклад. Це - чудово. Однак, це лише перші кроки до рівності, яким все ще противляться консервативно налаштовані колеги.

Я впевнена, попереду Україну чекає світле майбутнє, в якому немає місця дискримінації, образам та конфліктам. Головне - зробити усе можливе, щоб це майбутнє настало швидше, а для цього неважливо, якої статі люди, що роблять вклад у спільне благо.

[caption id="attachment_222915" align="aligncenter" width="960"] Людмила Станіславенко та Костянтин Ревуцький під час зйомок проекту[/caption]

- Сьогодні у світі та в Україні, наряду з гендерною рівністю, дуже гостро стоїть питання бодіпозитиву, позитивного сприйняття себе та своєї зовнішності. Як ви ставитесь до цього руху?

- Судити інших за зовнішністю – це, звичайно, дуже поверхово. Моя думка така: потрібно сприймати та приймати себе такою, як ти є, але кожного дня ставати кращою, досконалішою людиною в першу чергу. І це не про спортзал, косметолога чи пластичну хірургію, ні! Необхідно кожного дня, ким би ти не був, робити світ навколо кращим. Допомога іншим, повсякденна доброта, маленькі, але добрі справи – ось мій рецепт краси, перш за все - душевної. Коли допомагаєш оточуючим, заряджаєш їх позитивом та натхненням і сам стаєш кращим. А зовнішня привабливість – це не так важливо, головним в людині залишається все ж її душа, помисли та вчинки.

Створити красиву зовнішність для того, щоб подобатись усім і кожному – це легко у більшості випадків, однак якщо за душею нічого немає, якщо ти тільки те й робиш, що малюєш губи й усім подобаєшся ззовні, це лише маска. Я за те, щоб усі маски залишались просто прикольним додатком у Snapchat та Instagram.

[caption id="attachment_222917" align="aligncenter" width="640"] Фото: Костянтин Ревуцький[/caption]

- Розкажіть, як ви дізнались про проект «City Style»? Чому вирішили взяти участь та підтримати?

- Про проект я дізналась безпосередньо від Костянтина. Вже неодноразово я підтримую його проекти, тому, дізнавшись, що він планує таку чудову серію світлин, не змогла відмовитись.

«City Style» - це не просто серія фотографій відомих та цікавих вінничан. У проекту є потужний соціальний підтекст: показати невідому та непомітну Вінницю її жителям. У повсякденному житті ми часто проходимо повз цікаві будівлі та закутки. Заклопотані своїми справами, ми часто не звертаємо уваги на красиві вулички, які хочеться не просто фотографувати, а малювати.

Вінниця – це дійсно неймовірне місто. Ніколи не знаєш, де саме потрапиш на цікаве місце, красиву фотолокацію. Такі проекти як «City Style» допомагають краще роздивитись наше місто, побачити його з нового ракурсу, і подекуди знайти для себе такі неймовірні локації, що дух захоплює!

Я дуже рада, що стала однією з учасниць проекту, а ще більше рада підтримувати такі творчі ініціативи. Це і джерело натхнення, і приємний відпочинок, а головне – сьогодні у мене був зайвий привід задуматись над тим, що Вінниця це дійсно місто контрастів, на яке потрібно дуже уважно дивитись аби помічати цікаві, а інколи – сумні деталі...

- В якому сенсі?

- Вінниця, безумовно, місто красиве. У нас багато старої архітектури, вуличок, які можуть собою проілюструвати параграф у підручнику з історії. Але не завжди вона у гарному стані, що трохи псує враження. І цей факт став основоположним при виборі головної локації для фото.

[caption id="attachment_222918" align="aligncenter" width="640"] Фото: Костянтин Ревуцький[/caption]

- Цікаво дізнатись, яка ж локація стала головною?

- У нас на Симона Петлюри є будинок під номером 24. Всі його бачили, усі проходили повз, а декому хотілось навіть зазирнути всередину. Це - історична пам’ятка, насправді, і дуже цікава, однак, так вийшло що будинок виглядає просто жахливо і неохайно.

Тут раніше знаходилась пошта, і сам будиночок виглядав би прекрасно, якби його відреставрували, адже це самий центр міста! До відомої всім нам Башти – рукою подати! Навпроти нього охайне та чепурне радіо і різниця ну прямо в очі кидається!

Звичайно, все це барвисте листя дикого винограду на ньому – це красиво, але коли бачиш чорні самотні вікна, іржаві ґрати, поламані двері, нещасний фасад, що колись був шоколадного кольору, стає дуже сумно. Уяви собі, наскільки красивішою стала б вулиця Симона Петлюри, якби цей будинок відновили, якими б новими барвами вона заграла!

Ми з Костянтином вирішили звернути увагу вінничан на ситуацію з цим будинком та, можливо, допомогти її виправити.

- Чи складно було позувати? Який був настрій під час зйомки?

- Незважаючи на те, що під час зйомок було досить холодно, я мала дуже гарний настрій: осіннє листя різних відтінків золотого, теплого зеленого та червоного відтінків, цікава розмова та професіоналізм Костянтина зробили свою справу. Фотографуватись було легко та приємно.

Дуже вдячна Костянтину за можливість попрацювати над цікавим проектом, а також сподіваюсь, що ми звернемо увагу на ті нюанси Вінниці, які змушують сумувати, і незабаром місто зміниться завдяки цьому.