Серед багатьох проблем нашого суспільства чи не найгострішою є проблема наркоманії. Зважаючи на це, ми звернулися за коментарем до людини, яка не з чуток знає, що таке боротьба з наркозалежністю -  Олександр Волошин очільник вінницького осередку очолюючи Міжнародної антинаркотичної асоціації.

Олександре, чи можна говорити, що є особи , які перебувають в групі ризику?

• Наркотик— така річ , що не обирає: бідний ти чи багатий, одружений чи розлучений, він обирає всіх, а рідні, як правило, замовчують проблему зі страху «що скажуть люди?». Тому що це, по-перше, вибір людини, усвідомлений вибір вживати наркотики або алкоголь — це і є відповідальність, яку людина бере на себе з ілюзією, що вона здатна впоратися з проблемою. Тобто беручи шприц, така особа переконує себе, що вона не стане такою, як інші залежні, вона впорається, зупинившись на першій дозі.

Чи є в Центрі клієнти, які звернулися самостійно за допомогою, чи в переважній більшості саме родичі б’ють тривогу?

• Наслідком вживання є такий дефект як егоцентризм — це всі побічні дії, пов’язані із вживанням і способом життя людини. Зазвичай всі наслідки способу життя залежної людини лягають на плечі мами, тата, дружини, бабусі, дідуся, які виступають в ролі «рятівників». Саме рідні намагаються витягнути своє чадо, а особа, що перебуває в проблемі, вдає жертву, постійно маніпулюючи близькими людьми. Саме таких привозять рідні на реабілітацію. Але є одиничні випадки, коли людина визнає, що залежна і каже: «Мамо, тату, я стомився, я так більше не можу. Мені потрібна фахова допомога…» та все-таки в більшості випадків батьки привозять своїх діток.

Які основні етапи проходять клієнти вашого центру в процесі реабілітації?

• Програма нашого центру спрямована на те, що людина видужує, змінюючись у чотирьох сферах: біо-, психо- соціо і духовно. Зважаючи на те, що фактично у всіх споживачів наркотиків чи алкоголю ці сфери зруйновано, у когось більше у когось менше. Робота ця тривала і кропітка.

• Справа в тому, що для людей, які пройшли програму, тобто півроку реабілітації, а півроку ресоціалізації, існують рекомендації не повертатися на попереднє місце роботи, не повертатися до попереднього кола спілкування, поміняти номери телефонів і бажано навіть змінити місто.

• Не ходитиму далеко за прикладами: я одинадцять років вживав всі можливі види психоактивних речовин, після проходження психо-соціальної реабілітації став на правильний шлях. Але цьому передувало чимало такого, про що іноді не хочеться згадувати: в 2010 році мене батьки вигнали з дому, я бомжував, блукав, поки бабуся з дідусем не взяли мене до себе, вже в 2014, коли від мене відвернулися геть всі, зрозумів, що я в пастці. Але мої спроби сказати батькам, що я ладен на все, закінчувалися нічим, бо вони вже не вірили мені, надто часто я порушував власні обіцянки. Та якось мама таки зробила ще один крок назустріч і відвезла мене в Дніпро на реабілітацію. До того я втратив абсолютно все: інститут, кохану дівчину, довіру батьків, житло, роботу, друзів, репутацію — тобто все, що у мене було, я знищив. Всі знали в Кривому Розі, ким був Саша Волошин, знали, що я наркоман, брешу, обманюю, зі мною краще було не мати справ. Зараз все навпаки: я вже п’ять років тверезий, живу повноцінно і продуктивно, 16 березня цього року одружився, маю друзів, веду здоровий спосіб життя, керую Вінницьким філіалом Міжнародної антинаркотичної асоціації, займаюся громадською діяльністю.

Чи перетиналися Ви з людьми, які знали Вас у «попередньому житті»?

• Так, за два роки після реабілітації я приїхав до свого міста, але ті, з ким я вживав і хто ще лишився живий, зі мною навіть не віталися, бо їм було соромно, адже я нормальний їду на власній автівці, вони були шоковані, адже всі гадали що я вже або вмер від передозування, або сиджу у в’язниці.