Про життя благодійника, родом з Вінниці Григорія Степанця і про те, що спонукало його заповісти такі великі гроші людям та інституціям, які, ймовірно, чули про нього вперше, написала «Українська правда. Життя».
Кореспонденти звернулися до юристки Лори Хоекстер, яка представляє інтереси Григорія після смерті. Також отримали кілька коментарів від єдиної доньки чоловіка – Мілани Степанець та поспілкувалися з найкращим другом Григорія Володимиром Кронродом. 79-річний чоловік нині мешкає в американському місті Коламбус й працює програмістом. Із Григорієм вони познайомилися у Москві на початку 1970-их років, дружба тривала до останніх днів життя Григорія у жовтні 2022-го.
Про життя у Вінниці та Москві
Григорій Степанець народився 8 квітня 1938 року у Вінниці. У Гарика – так його називав найкращий друг Володимир Кронрод – мати була єврейкою, тато – українцем. Чоловік не мав рідних братів та сестер, утім мав чимало двоюрідних.
«У 80-х роках багато з них переїхали до Казахстану, двоє пізніше повернулися назад до Вінниці. Один його брат жив в Митищах (Росія)», – згадує Володимир.
У роки Другої світової війни, коли Григорію було 3 роки, загинув його батько. У 1941 році Вінницю окупували нацисти, тому його з матір’ю евакуювали на Урал. До Вінниці родина повернулась після травня 1945 року.
Пізніше у рідному місті хлопець закінчив школу №4 з відзнакою – нині це ліцей імені Д. І. Менделєєва, – а у віці 18 років переїхав до Москви і вступив у Московський університет імені М. В. Ломоносова.
«Він навчався дивним чином на 2 факультетах. Перша його освіта – це хімік. Коли він закінчив навчання й почав працювати, то вступив на вечірнє відділення математичного факультету», – згадує Володимир.
Степанець отримав ступені магістра з математики та фізики, а також звання кандидата наук із фізичної хімії.
У родинному колі батька нерідко називали «ходячою енциклопедією», каже Мілана, адже перелік його захоплень був чималим: хімія, фізика, біологія, ботаніка, література, лінгвістика, мистецтво, історія.
«Книги були невід'ємною частиною його життя, він чудово знав історію, особливо історію України», – каже донька Григорія.
Вчений знав і вільно володів п’ятьма мовами: українською, російською, німецькою, італійською та англійською.
Про еміграцію в США та роботу в Microsoft
Після навчання у Москві Григорій працював старшим системним програмістом й аналітиком. Саме на роботі на початку 1970-х він познайомився з Володимиром Кронродом – дружба між ними виникла ледь не одразу.
Григорій був опонентом радянського режиму, тому працювати й жити в СРСР чоловіку було не легко – через підтримку дисидентів його звільнили з Геофізичного науково-дослідного інституту. Тривалий час чоловік був об’єктом переслідування КДБ.
Емігрувати з СРСР теж було складно, адже звичайним громадянам виїзд за кордон був суворо заборонений.
Втім, побачити світ за межами комуністичної країни Григорію все ж таки вдавалося – у 1979 році його разом з іншими програмістами відправили на 3-місячне навчання у Г’юстон, США.
«У середині 70-х років ми почали працювати на машинах фірми IBM, спершу це були радянські аналоги. Коли наша організація купила справжню машину IBM, Гаріка відрядили у відрядження в США на навчання.
Він був професіоналом високого рівня і спеціалізувався, зокрема, на машинах IBM, хоча зауважте, Microsoft до IBM жодного стосунку не має, навпаки», – розповідає Володимир.
Ситуація в СРСР почала стрімко змінюватися, коли у 1985 році до влади прийшов Михайло Горбачов. Вже у 1988 році Степанець зміг емігрувати до Ізраїлю, а через пів року – в США.
На той момент Григорій був одружений – зі своєю майбутньою дружиною Аллою вони познайомились ще під час навчання, її професія була пов’язана із медіасферою. Разом родина виховувала доньку Мілану. Втім, до Америки чоловік емігрував сам.
«Внаслідок формальних речей, які були потрібні від емігрантів у 80-х роках, Гарік мав розлучитися зі своєю дружиною. Потім, через кілька років, коли вона приїхала до нього, вони одружилися знову, вже в Америці», – розповідає Володимир.
Минуло чимало років, допоки родина Степанців знову возз'єдналася. До Сіетлу Алла з Міланою переїхали вже після розпаду Радянського Союзу.
Володимир згадує, що перш ніж влаштуватися в компанію Microsoft, Григорій близько року витратив на пошуки роботи.
Весь цей час вінничанин жив у гуртожитку для емігрантів у Нью-Йорку, а коли вдалося влаштуватися в Microsoft у Редмонді штату Вашингтон, він переїхав у Сіетл.
«Гарік не міг навчиться водити автомобіль, без якого в Америці дуже важко. Тому він мусив користуватися міським транспортом, маючи досить жорсткий розклад, щоб точно встигнути на автобус», – згадує друг Степанця.
Пізніше Григорій переїхав у квартиру, яка розташована в 10 хвилинах від офісу, тому потреба користуватися громадським транспортом на деякий час відпала.
«Добре пам'ятаю, коли я приїжджав в гості, він водив мене в офіс і все показував. Він пишався Microsoft і був дуже радий, що йому випала змога там працювати», – розповідає Володимир.
Григорій працював розробником програмного забезпечення, був вдумливим і розсудливим чоловіком, не любив багато розповідати про себе.
Саме тому, каже Володимир, про патент кращого друга він дізнався вже після його смерті.
Йдеться про патент на декодування кодів даних змінної довжини, який Григорій Степанець винайшов зі своїм колегою Рафаелем Лисицею. Розробку програмісти передали компанії Microsoft.
Звільнення з роботи та нове хобі
Робота в одній з найбільших компаній світу в галузі інформаційних технологій дала Степанцю можливість надовго оселитися в США – з часом чоловік придбав будинок та земельну ділянку неподалік Сіетлу.
Попри те, що Григорію знову довелося повернутися до громадського транспорту аби їздити на роботу, у заміському житті було чимало «плюсів».
Поруч із будинком був сад, розміром наче стадіон, згадує Володимир Кронрод. Після завершення кар’єри програміста саме цьому саду Степанець приділятиме більшість часу.
З Microsoft чоловік звільнився у 81 рік. Це була компанія, в якій він пропрацював все своє американське життя. Аби не здоров’я, каже Володимир, працював би й надалі.
«У Гаріка був рак», – пригадує його друг.
«Свої останні 3 роки життя після звільнення Степанець присвятив садівництву: вивчав дерева та кущі, займався створенням власного саду. І в нього це добре виходило», - ділиться спогадами Володимир.
Вінничанин мав кілька друзів-емігрантів в Америці та декілька товаришів у Москві. Часом всією компанією вони збиралися у будинку в Сіетлі.
«Якось їздили разом на водоспад. Іншим разом брали машину в оренду і їхали в магазини, де продають рослини. Гарька купував саджанці дерев, кущів», – розповідає Володимир.
Він згадує, як вперше почув від друга про Monkey Tree – це хвойна вічнозелена рослина, яку також називають мавпячим деревом.
Уперше в житті він побачив Monkey Tree в саду Григорія. Чоловік пригадав, як одного разу заблукав у саду, й щоб знайти вихід, орієнтувався на це дерево, яке було чи не найвищим.
Окрім рослин, садівник Степанець облаштував сад для піших прогулянок, а на дерева повісив годівниці для білок та пташок колібрі.
«У нього вийшов сад, куди можна водити екскурсії. Дуже багато в нього сил на це витрачалося, але це було таке задоволення і така краса», – розповідає друг Григорія.
Померли із дружиною з різницею в один день
Григорій Степанець помер рівно через 8 місяців після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. У Володимира з другом часто заходили теми про війну і про Росію загалом, в якій вони колись познайомилися і разом працювали.
«Він Путіна називав Путлером, напевно як і багато хто зараз», – згадує Володимир слова друга.
За понад 30 років, які Степанець прожив в США, його ставлення до батьківщини не змінилося. Він так само зворушливо говорив про рідну Вінницю, згадував й шанував Україну й робив усе можливе, щоб вона швидше перемогла у протистоянні з Росією.
«Мій батько (як і ми з мамою) щиро вірив, що українці переможуть у війні, майже цілодобово слухав новини з фронту і щиро сподівався дожити до того дня, коли всі російські окупанти підуть з української землі», – розповідає Мілана.
Батько слідкував за подіями в Україні хоч, ймовірно, не вірив, що коли-небудь знову там опиниться. Весь цей час лікарі відстежували, що хвороба Григорія прогресує.
«Коли почалася війна, Гарька був у дуже поганому стані фізично, дуже сильно хворий. Тому розраховувати на те, що він зможе приїхати в Україну – це були нездійсненні мрії, він про це не говорив», – розповідає Володимир.
Серце Степанця зупинилося 24 жовтня 2022 року, наступного дня після смерті його дружини.
За словами Володимира, на той момент подружжя разом перебувало в лікарні. У випадку з Аллою лікарі виявилися безсилими – коли вона померла, Григорій, який пересувався на візку, та донька Мілана попрощалися з жінкою в палаті лікарні.
Наступного дня в тій самій лікарні, але вже в іншій палаті помер Григорій.
Подружжя поховали у спільній могилі майже через 2 тижні після смерті. Багато часу зайняв вибір цвинтаря.
«На деяких цвинтарях не дозволялося на могилах садити дерева чи кущі, а Гарька дуже хотів і Мілана дуже хотіла, щоб на їхній могилі щось росло», – розповідає Володимир.
За його словами, на похороні була лише родина Степанців – Мілана з чоловіком та їхній син Роман зі своєю сім’єю.
«Нині будинок стоїть, сад стоїть, але там вже ніхто не живе», – мовить друг Степанця.
Що вплинуло на вибір спадкоємців
Григорій Степанець заповів 1 мільйон доларів ізраїльській армії ЦАХАЛ, ймовірно, в пам’ять про свою батьківщину з боку матері. Інші всі спадкоємці – українські, й варто зазначити, що для них усіх спадок виявився абсолютною несподіванкою.
Наприкінці січня стало відомо, що вінничанин заповів 1 мільйон доларів Головнокомандувачу Збройних сил України, генералу Валерію Залужному. Всю отриману суму генерал пожертвував на ЗСУ.
Мілана розповідає, що ідея про спадок Залужному в батька виникла ледь не одразу, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. За словами жінки, у їхній розмові Григорій наголосив, що «Залужний знає, що з ними (грошима – ред.) робити».
«Батько дуже поважав генерала Залужного, захоплювався ним, вважав його великим патріотом України та архітектором всієї військової кампанії.
Мій батько мріяв про вільну, незалежну, економічно сильну, демократичну і процвітаючу Україну», – розповідає Мілана.
Про цінність освіти у житті Григорія свідчать інші спадкоємці, – по 2 мільйони доларів чоловік заповів Києво-Могилянській академії та Українському католицькому університету.
«Батько розповідав мені про систематичне придушення української мови Російською імперією та Радянським Союзом. Він казав, що в 1950-х роках у Вінниці була лише одна українська школа.
Він вважав, що освіта є надзвичайно важливою для майбутнього економічного зростання України, тому хотів підтримувати розвиток культури та мови, які, на його думку, є основою національної ідентичності», – додає Мілана.
Президент «Могилянки» Сергій Квіт повідомив, що гроші витрачатимуться на розвиток кампусу.
«Ми думаємо, що цей проєкт мав би бути дуже важливим для Могилянки. Тому найвірогідніше, він мав би бути пов'язаний з історичним кампусом Києво-Могилянської академії на Подолі. Адже ім'я Григорія Степанця мало б бути увічнене належним чином, поруч з такими фундаторами Академії, як-от Гальшка Гулевичівна, Петро Могила чи Іван Мазепа», – додав Сергій Квіт.
Проректорка УКУ Наталія Климовська повідомила, що кошти планують направити, зокрема, на програми з підготовки фахівців з реабілітації.
«Частину отриманих університетом спадків призначили на розвиток програм, скерованих на зцілення ран війни. Також, частину коштів призначили на мотиваційну політику в наступному навчальному році та інші статегічні проєкти УКУ», – розповіли в УКУ.
Також отримання спадку підтвердили в ансамблі «Хорея козацька». Ми звернулися до фронтмена гурту Тараса Компаніченка щодо спадку й очікуємо на відповідь.
Колектив «Хореї козацької» виконує українські твори різних епох: середньовіччя, ренесансу, бароко, класицизму та романтизму. Мілана каже, що ці пісні неабияк любив батько.
«Він дуже цінував внесок Тараса Компаніченка та «Хореї Козацької» у розвиток української музичної культури і щодня слухав їхні пісні», – додає жінка.
