Від першої зустрічі у військовій частині до спільної служби та виховання двох дітей — історія Юрія та Вікторії Вовк доводить: справжнє кохання витримує навіть найтяжчі випробування війною. Подружжя вінницьких нацгвардійців пройшло шлях крізь АТО і повномасштабне вторгнення, зберігши головне — довіру, підтримку й родинне тепло.

Про їхню історію розповіли у Військовій частині 3008 Національної гвардії України.

Сьогодні старший лейтенант Юрій Вовк — заступник командира роти по роботі з особовим складом, а старша сержантка Вікторія Вовк — санінструктор-дезінфектор. Вони служать в одному підрозділі у Вінниці та виховують 7-річну Крістіну й 2-річного Артема. Познайомилися ще у 2017 році в цій же частині: він був начальником варти, вона — фельдшером.

Юрій згадує початок їхньої історії з особливою теплотою:

«Я завжди був десь поряд, і знаходив причину зайти. Пам’ятаю першу зустріч, яка вона красива йшла повз. Тільки прийшла до нас на службу. Й іскра з’явилася одразу».

Вікторія ж спершу не сприймала колегу як майбутнього обранця:

«Друг і друг. Я взагалі не планувала нічого серйозного».

Та наполегливість Юрія змінила все. Коли Вікторія поїхала у відпустку за сотню кілометрів, він вирушив за нею лише для того, щоб запросити на каву.

«Я поставив собі ціль, я зрозумів одразу, що Вікторія – це не просто симпатія, це іскра яка переросте у велике кохання», – каже Юрій.

Через чотири місяці вони одружилися, обравши символічну дату — День закоханих.

«Я спеціально вибрала дату, щоб він завжди пам’ятав», – жартує вона.

Юрій став на захист України ще у 2014 році, продовживши справу батька-десантника, та брав участь в обороні Маріуполя. Вікторія підписала контракт у 2016-му, стала інструктором із тактичної медицини й у 2021 році вирушила в район виконання бойових завдань.

«Я хотіла бути корисною. Я знала, що можу більше і відчувала, що це моє. Далі стала інструктором з тактичної медицини, навчала гвардійців рятувати життя. І коли з’явилася можливість поїхати в район виконання бойових завдань – поїхала. Це був 2021 рік, чоловік підтримав», – ділиться Вікторія.

«Важко було, адже донці тоді було 3 роки. Але я була впевнена у чоловікові».

Юрій говорить про дружину з повагою:

«Вона в мене розумна, сильна, я їй довіряю і впевнений у ній. Більше того, вона там була не сама, а з побратимами, які завжди підтримають у будь-який момент».

Початок повномасштабної війни змусив родину діяти швидко.

«Нам сказали з’явитися у полку, ми зібралися, взяли доцю, бо не було на кого лишити, й швидко поїхали. Потім передали її батькам. Було важко, були певні розлуки, бо в кожного різні завдання і не завжди в одному місці, але ми з усім впоралися, бо підтримували і розуміли один одного, адже ми обоє військовослужбовці», – розповідає Вікторія.

Юрій зізнається:

«Війна навчила нас цінувати кожну хвилину. Кожен день разом – це вже подарунок, кожна розмова – важлива».

Їхня довіра — взаємна й беззаперечна.

«Не кожен чоловік спокійно відпустить дружину у відрядження з колективом військових. Але я впевнений у дружині. І знаю наших гвардійців – це люди з честю», – каже Юрій.

«Не кожна жінка погодиться їхати з дитиною під ракетний обстріл у військову частину. Але я знаю свій обов'язок і я впевнена у Юрію, він моя підтримка, опора і впевненість у майбутньому», – додає Вікторія.

Секрет їхнього щастя — у діалозі та командній роботі.

«Звісно, у нас виникають якісь суперечки, як і в кожній сім’ї, але немає криків чи довгих образ. Адже ми кохаємо один одного і вміємо спокійно говорити, пояснювати думки та емоції, вміємо розбиратися, ми ж одна команда і завжди маємо бути разом», – зазначає Вікторія.

Подружжя мріє про перемогу, мир для дітей і власний дім.

«У нас немає такого, щоб кудись поїхав відпочивати, а дружина вдома. Якщо їй не виходить по службі, то і я нікуди не їду. Нам класно разом, разом із дітками й ми це цінуємо. На службі теж є розуміння, нас не ставлять одночасно у добові наряди, по черзі, щоб мали змогу з дітьми бути. Війна принесла усім нам багато горя, але й навчила жити, цінувати те, що маємо, цінувати один одного. Сьогодні ми мріємо, як і всі українці, лише про одне – щоб наші діти жили в мирній Україні, в сильній, тому ми тут у Національній гвардії України й пишаємося цим. А ще мріємо про власне помешкання, де б наша любов квітнула», – підсумовує Юрій Вовк.