«7 травня і 10 червня — найстрашніші дні в моєму житті…» — написала Ольга Чернілевська, мати загиблого воїна Іллі. Один — день його смерті, другий — день народження. Цей біль — назавжди. Але попри власну втрату, вона знаходить сили підтримувати інших.
Ольга вдруге організувала відпочинок у Буші на Ямпільщині для матерів, які не дочекалися своїх синів із фронту. Тиша, природа, дбайливі господарі — усе для того, щоб жінки хоч трохи відновили душевну рівновагу. Цьогоріч на запрошення приїхали мами з Житомирщини. Вони не були знайомі між собою, але об’єднані спільним горем.
«Мій син був бойовим медиком. Загинув під Бахмутом, рятуючи інших…» — каже Людмила Дубчак. Її позивний — «Вишиванка». Ім’я сина — Олексій. Так само, як і в пані Раїси з Коростишева. Вони носять значки з портретами своїх дітей — це частина пам’яті, що завжди з ними.
Жінки побували в скельному храмі, на Лисківці зустріли схід сонця у день літнього сонцестояння. Говорили, плакали, мовчали — разом. Бо тільки той, хто втратив сина на війні, може по-справжньому зрозуміти іншу матір.
«Не звинувачуйте себе, — звертається Людмила до всіх матерів. — Це був свідомий вибір наших дорослих синів. Вони пішли боронити Україну. А ми мусимо жити далі і підтримувати одна одну».
Велика вдячність пані Ользі Чернілевській, яка не залишає чужий біль без тепла. Її син Ілля був поетом, музикантом, перекладачем, актором дубляжу — і став воїном. Загинув у 30 років, у 110-й бригаді. Його поетичні збірки — «Я птах між тенет» та «Час летіти мені» — вже видані. І він продовжує жити у слові, у пісні, у спогадах… і в кожному доброму вчинку своєї мами.
