Людмила Кушнір із Шаргородської громади народила та виховала шістьох дітей. Двоє з них — сини В’ячеслав та Євгеній — віддали свої життя у боротьбі за свободу України. Ще один син нині служить на передовій.

Старший син, В’ячеслав, який колись мріяв стати священником, після Революції Гідності вирішив служити не лише душам, а й людям на полі бою. Він вступив до полку «Азов» і у 2017 році боронив країну на Світлодарській дузі, де зазнав поранень, але повернувся у стрій. На початку повномасштабного вторгнення його підрозділ прорвався до напівоточеного Маріуполя. 15 квітня 2022 року В’ячеслав загинув під час бою на «Азовсталі», прикриваючи побратимів.

Його брат Євгеній на той момент перебував у Польщі. Але після загибелі брата він повернувся до України та підписав контракт. 26 березня 2025 року життя Євгенія обірвалося під час артилерійського обстрілу на Донеччині.

Втрату двох синів Людмила Кушнір називає раною, яка ніколи не загоїться. Сьогодні вона разом з іншими матерями загиблих воїнів підтримує тих, хто розділяє такий самий біль. Її слова наповнені силою: «Мої сини були сильними, то чому ж я маю бути слабкою».

Історія пані Людмили — це не лише трагедія втрат, а й символ незламності, віри та любові до України.