У неділю, 16 листопада, центр Тростянця став місцем тихої, але глибоко емоційної акції, присвяченої підтримці українських військовополонених та захисників, які досі вважаються зниклими безвісти.

Близько сотні мешканців громади зібралися біля районного суду й пройшли мирною ходою до центральної площі. Там учасники поклали квіти до меморіалу пам’яті та створили живий ланцюг єдності — знак незламного зв’язку з тими, хто ще не повернувся додому.

Журналісти онлайн-видання «Гайсин онлайн» були присутні на акції та зафіксували щирі емоції учасників.

У Тростянецькій громаді 82 захисники досі вважаються зниклими безвісти, а ще шестеро перебувають у російському полоні. Для рідних це не сухі цифри, а болісна буденність — постійна тривога та надія.

Олена Нагорняк, мати зниклого військовослужбовця, прийшла зі світлиною свого молодшого сина Андрія, який пропав біля Берхівки 22 лютого 2023 року.

«Я живу надією щодня. Мій Андрій дуже працьовитий, добрий, ніколи нікому не відмовляв. Я приходжу на такі акції, бо про наших дітей треба нагадувати постійно — щоби їх шукали, щоби ніхто не забував», – поділилась Олена Нагорняк. 

Наталя Побережна, дружина зниклого Олега Побережного, каже, що подібні зустрічі дають їй сили вистояти. Її чоловік зник у травні 2024 року.

«Ми тримаємося на вірі, це все, що нам залишається. Інколи достатньо, щоб хтось просто підійшов і підтримав — навіть мовчки. Це дає сили продовжувати, – розповідає Наталя Побережна. – Мені кажуть: ти не знаєш, яким він повернеться. А я відповідаю: аби живий, інше неважливо. Все інше ми разом подолаємо». 

Учасники акції наголосили: кожен зниклий і кожен полонений має повернутися додому, а суспільство не повинно мовчати — щодня потрібно говорити про них, аби жодна історія не зникла в тиші.

Такі зустрічі — це не лише про біль, а й про пам’ять, підтримку та спільну відповідальність. Поки рідні чекають — боротьба триває. І поки люди виходять на площі — ніхто не буде забутий.