Першого травня відзначається Міжнародний день праці. Із цієї нагоди розповідаємо про 68-річну вінничанку Валентину Порицьку. Вона вже понад півсторіччя працює на одному місці.

Зокрема, 53 роки робить на вінницькому підприємстві незрячих. Адже Валентина Олександрівна є людиною з інвалідністю по зору першої групи.

— Іншої роботи я ніколи не мала. Закінчила спецшколу-інтернат для слабозорих дітей.  Прийшла на підприємство Українського товариства сліпих ще у 16 років. Робила корки для пляшок, а зараз намотую котушки. Працюватиму, поки дозволятиме стан здоров'я, — розповідає Валентина Порицька.    

Жінка каже, що їй подобається і сама праця, і доброзичливий колектив на підприємстві. Коли потрібна допомога, сприяють зрячі колеги по роботі - майстри, комірник тощо.

— Колись було працювати цікавіше. До важливих свят проводилися змагання серед працівників —  хто більше виготовить продукції. Всі прагнули  зробити більше норми, але я нерідко перемагала. А ось зараз інші  часи —  підприємство не повністю завантажено. Працюємо лише тоді, коли є замовлення, —  наголошує вінничанка.     

У Валентини Олександрівни — дві дочки, троє онуків. Донька, зять і двоє онуків проживають разом із нею. Сімейний затишок є. Водночас жінка згадує молодість, коли вона активно займалася спортом і мала серйозні досягнення.

-20 років я активно займалася плаванням і легкою атлетикою. Була чемпіонкою України і навіть чемпіонкою і призеркою СРСР серед незрячих спортсменок. Також займалася веслуванням, голболом (гра для слабозорих із м'ячем, у якому є дзвіночок), шашками. А ось зараз виступати в змаганнях ветеранів особливого бажання не маю, — продовжує Валентина Порицька.

Жінка має й інші різноманітні таланти і захоплення. Приміром, вона співала у хорі, перебувала в ансамблі. А зараз Валентина Олександрівна займається громадською діяльністю. Зокрема, разом із колегами вона провідує лежачих вінничан із вадами зору, усіляко їм допомагає. Зокрема, опікується групою із 55 осіб.          

Пресцентр Вінницької обласної організації УТОС