Жителька Вінниччини Ксенія Заєць зустріла свій 100 літній ювілей. Нині вона радіє, що має можливість не тільки відчувати любов, підтримку і турботу найрідніших серцю - дітей, онуків, правнуків, а й допомагати їм своєю мудрою порадою. Одна з найважливіших цінностей її родини - любов і піклування один про одного, за будь-яких обставин.

Про це розповіли на сторінці Тростянецької селищної територіальної громади. 

Найбільше пам’ятає Ксенія Заєць свій трудовий шлях. Бо розпочався зовсім у юному віці і був не зовсім підсильним для жіночих плечей.

Ще в роки Другої світової війни працювала помічницею тракториста у місцевому колгоспі. Потім у кузні - помічницею коваля, виготовляючи різноманітні деталі і запчастини до сільськогосподарської техніки. 

У важкі роки післявоєнної відбудови на одному з місцевих заводів виготовляла черепицю. Останні роки перед заслуженим відпочинком готувала їжу для хворих Тростянецької лікарні.

Закарбувалися у пам’яті довгожительки страшні роки голодомору, коли на її очах повільно згасало життя рідної ще зовсім маленької сестри.

Друга світова війна назавжди забрала у її матері чоловіка, у неї і ще трьох рідних сестер - батька. До сьогодні він для родини вважається зниклим безвісти, без точного дня загибелі і місця поховання.

Як би важко не було, але розрадою від важких буднів для Ксенії Заєць була сім’я - чоловік Радіон. А найпам’ятнішим радісним моментом – звістка про завершення Другої Світової війни.

«З чоловіком ми прожили довгих і щасливих 50 років подружнього життя, виховали трьох дітей. А змістом життя і цілим всесвітом після втрати чоловіка, стали і турботливі, ласкаві і дорогоцінні діти, шестеро онуків і вже, дякувати Господу, - шестеро правнуків», - каже довгожителька.