Микола Ільчук - позивний ФЛЕШ - свій військовий шлях розпочав у званні сержанта поліції в підрозділах ГУ НП Вінниччини. З 2019 року виїздив на ротації в гарячі точки АТО/ ООС, зокрема у складі спецпідрозділу КОРД. У 2024 році продовжив службу на офіцерських посадах у Центрі спеціальних операцій «А» СБУ в УСБУ у Вінницькій області. Брав активну участь у відсічі збройної агресії та стримуванні ворога на Сумському, Донецькому, Харківському та Запорізькому напрямках. Свій останній бій прийняв 13 лютого поблизу села Барвінкове Запорізької області. Життя воїна обірвалося в 35 років. Наказом командування йому було присвоєно чергове військове звання – майор (посмертно).
Про це повдіомляють у ВМР.
Побратими, говорять, що Микола Ільчук був надійним, вмотивованим і дисциплінованим воїном:
«У ньому не було фальші. Завжди підтримає, завжди підставить плече. Якщо сказав — зробить. Якщо пообіцяв — виконає. Таких людей одиниці. А його борщ, то взагалі окрема історія. Смачніший важко було знайти. У цих простих речах теж відчувалася його турбота і тепло…»
Микола Ільчук народився 10 листопада 1990 року в селі Славна Липовецького району. Після школи здобув вищу освіту у Вінницькому державному педагогічному університеті імені М. Коцюбинського за спеціальністю фізичне виховання та спорт. Строкову військову службу проходив в Окремому полку Президента України, а потому закінчив Вище професійне училище Департаменту поліції охорони.
«Він усього в житті досягав сам – своєю наполегливою працею. Займався бігом, бойовими та силовими видами спорту. Опанував вибухотехнічну справу, вмів управляти дронами різних модефікацій, був інструктором з власної безпеки, закінчив курси тілоохоронців тощо, – зазначає наречена Небесного Воїна. – Втім, усе це тьмяніє у порівнянні з його чоловічою силою та величчю духу. Микола пішов боронити країну, бо інакше вчинити просто не міг. Я дуже пишалася ним і завжди про це говорила йому під час наших, на жаль, таких коротких телефонних розмов… Ми мріяли невдовзі побратись і про велику сім’ю, в якій завжди лунав би дитячій сміх…»
Серед найрідніших у Миколи залишилися батьки та молодший брат.
