"Люби мене повністю, – сміється Сашко, дивлячись на Діпа. – Антидепресант мохнатий".

Лабрадор ретривер треться об ноги хлопця, який лише п'ять місяців тому повернувся з війни.

Ззовні може здатись, що Діп – звичайний собака, який хоче уваги свого господаря. Та це не так. Діп – працює. Його завдання – реабілітувати і допомагати ветерану. Бути його "щитом".

Діп – службовий пес. Для Сашка його готує Марина Прокопенко, кінолог та тренер ініціативи "Друг героя".

Це канадсько-український некомерційний проект. Він допомагає ветеранам АТО боротися із різними психоневрологічними розладами та іншими травмами війни через спілкування людини та собаки.

З чотирилапими лікарями знайомилась "Українська правда. Життя".

"Які у тебе очі щирі…"

Вівторок. У невеличкому залі клініки Інституту медицини праці Національної академії медичних наук сидять декілька ветеранів.

Кожен вдивляється в екран свого мобільного телефона.

У клініці вони лікують психоневрологічні розлади, спричинені війною на сході України.

– Добрий день! – тишу розрізає веселий голос кінолога. – Несі, привітайся зі всіма!

Золотистий ретривер по черзі підбігає до кожного, хто сидить в кімнаті – дає лапу, леститься, просить погладити.

– Які у тебе очі щирі, – лагідно гладить Несі ветеран Юра.

Собаки-каністерапевти вітаються з кожним в кімнаті. Фото Світлани Левченко

Основне завдання собак-каністерапевтів – прокласти психологу шлях до роботи з ветераном Фото Світлани Лавченко

За декілька хвилин до залу забігає Міра – чорний терапевт-лабратор.

Вітається зі всіма і гонорово всідається поруч з іншим бійцем.

Він, сміючись, робить з її шкіри ірокез.

Фото Світлани Лавченко

Терплячість – одна з головних умов собак-каністерапевтів. Фото Світлани Лавченко

Міра мовчить. Міра терпить.

Терплячість – одна з головних умов собак-каністерапевтів.

Щоб стати таким лікарем, пес проходить жорсткий відбір. У нього не повинно бути навіть натяку на агресію.

– Собаку можуть тягнути за хвіст, а вона має витримати, залишаючись дружелюбною до людини. Травмований ветеран може різко вхопити пса, не зі злістю, просто так виходить, – розповідає координатор проекту "Друг героя" Ольга Смірнова.

А ще він повинен бути дисциплінованим, не боятись чужих людей і виявляти до них цікавість.

Завдяки спілкуванню з тваринами людина стає емоційно розкута. Фото Світлани Лавченко

"Спілкування з тваринами знімає бар'єри"

Основне завдання собак-каністерапевтів – прокласти психологу шлях до роботи з ветераном.

– Фізіологічний контакт знімає м'язове напруження і виробляє дифамін – гормон щастя. Фізичне напруження веде за собою психологічне. Коли ж м'язи розслабляються, у людини несвідомо зменшується психологічний стрес. Тому психологу легше працювати, – пояснює Марина Прокопенко.

За її словами, деякі бійці розмовляють не з психологом, а з собакою. Псу простіше розповісти те, що потрібно комусь сказати, але ветеран не хоче і не може сказати людині.

– Бо людина оцінює те, що чує. А собака слухає і не оцінює. Вона приймає людину такою, якою вона є: і роздратованою, і зі шрамами, і без руки чи ноги. Собаці все одно, – додає кінолог.

Фото Світлани Лавченко

Так перед псом розкрився Максим. Він не планував сидіти на занятті з чотирилапими, просто проходив повз до своєї палати.

Тренер проекту завернула його до зали. Максима відчула Несі, і вже за декілька хвилин лежала у нього на колінах.

Ветеран гладив її півгодини. І мовчав. А потім почав робити селфі і напувати собаку водою зі своєї чашки.

Собака допомагає пережити перехідний період. Фото Світлани Лавченко

Фото Світлани Лавченко

Пухнаста Нессі, яка намагається напитись води з вузької чашки, розворушила усіх, хто сидів у залі.

Адже більшість травмованих бійців небагатослівні. Замкнуті в собі.

Є військові, які бояться навіть "зустрітись" зі своєю травмою.

Однак це необхідно, розповідає психолог Олена Музичук. Вона співпрацює з клінікою, допомагаючи ветеранам.

Бо якщо енергія не виходить, вона обов'язково викаже себе симптомами в тілі, може проявитись в хронічних хворобах.

– Робота з травмою – делікатний процес. Каністерапія – допоміжний і дуже ефективний метод. Завдяки спілкуванню з тваринами людина стає емоційно розкута, – каже Олена.

Вона допомагала Сашку, який декілька тижнів лежав у цій клініці – з кінця січня до початку лютого цього року.

Він служив у 58-й бригаді санітаром. Одинадцять місяців був під Авдіївкою.

"Люди люблять брехати, одягати маски. Собака не така"

Щовівторка Сашко приходив до маленького залу на зустрічі з пухнастими терапевтами.

– Собаки щирі. Ти їх відчуваєш, вони тебе. Люди люблять брехати, одягати маски. А собака не така, – каже Сашко.

Фото Світлани Лавченко

Крім групових занять, психолог може брати собаку з собою для індивідуального заняття з ветераном.

Так Олена працювала з Сашком – гуляла з ним та псом-терапевтом ботанічним садом.

– Це була дуже позитивна атмосфера. Саша дуже добре розкрився, – пригадує психолог.

У лікарні Сашко сидів на антидепресантах. Коли виписався зі шпиталю, дія ліків минула.

– Минув тиждень, а мені не по собі. У мене високий рівень стресу, а ще я знову почав закриватись. Зайшов у пивний магазинчик. Було добре. А зранку – вже ні, - пригадує ветеран.

Пішов в аптеку. Купив ліки.

– Розумію, що не хочу скочуватись до алкоголізму. І на ліках жити теж, хоча зараз продовжую їх пити, – каже боєць. 

Сашковою розрадою став Діп.

Службову собаку "підганяють" під потреби бійця. Фото Дмитра Ларіна

Адже крім каністерапії у госпіталі, де працює 12 собак, проект "Друг героя" дає можливість ветеранам завести службового пса.

Таких зараз три: Ніка, яка уже має господаря, Чіф і Діп.

Два тижні роздумів, і Сашко вирішив, що готовий забрати Діпа собі.

Але щоб пес переїхав до бійця, бійцю доведеться чекати ще мінімум півроку.

"Моя зона комфорту захищена моєю собакою"

Спочатку кінолог тренує чотирилапого, який в цей час живе в нього вдома.

Потім псу підбирають господаря і тренування проходить уже втрьох: кінолог-ветеран-собака.

Цей процес може тривати рік. Ветерана вчать правильно поводитись з собакою, а кудлатого терапевта "підганяють" під потреби бійця.

Службові собаки – не просто домашні улюбленці.

Вони супроводжують своїх ветеранів всюди – в лікарні, магазині, кафе чи таксі.

Службова собака може заходити в кафе, лікарні чи громадський транспорт. Фото Дмитра Ларіна

Фото Дмитра Ларіна

Фото Дмитра Ларіна

Коли військовий стоїть у черзі до банкомату, пухнастий друг сідає позаду нього.

– Пес за спиною забирає у ветерана страх, що ззаду хтось підійде. Він знає: собака прикриє. Тренери нас вчили, що пса можна використовувати як бар’єр. Моя зона комфорту захищена моєю собакою, – пояснює кінолог проекту Оксана.

Собак вчать будити ветерана, коли йому сняться кошмари. Якщо людина починає стогнати уві сні, чи боєць "провалюється" – ніби і тут, але десь далеко в собі, пес може увімкнути світло, почати лизати обличчя, чи навіть штовхнути.

– Якщо пес бачить, що щось відбувається – мусить зреагувати, – розповідає координаторка проекту Ольга Смірнова.

Cлужбова собака повинна завжди бути поруч з господарем

Юра Яцен і його метис Ніка – перший в Україні успішний приклад співпраці людини і службового собаки-терапевта.

Ніка допомагає Юрі при головних болях. Фото Дмитра Ларіна

Фото Дмитра Ларіна

– У мене три контузії і осколкове в голову. Буває, голова дуже болить. Лягаю. Ніка це відчуває. Без жодної команди підходить, лягає навколо голови, як кіт, може полизати мене. Через деякий час легше стає. Навіть від облизування. Коли вона це робить, всі думки якісь вилітають і все вже: обіймашки, цілувашки… – усміхається Юра.

У Ніки і Юри – свій зв'язок, розповідає його дружина Марина:

– Якщо він нервується, вона приносить йому капці, поводок, м'ячик, чи ключі, і починає гратися, відволікаючи. Він спочатку каже: "Ніка, я не хочу". Але вона настирлива: і на диван залізе, і прижметься. Ніка не дає йому рознервуватися.

Фото Дмитра Ларіна

Фото Дмитра Ларіна

Так само Ніка відчуває поганий настрій господаря. Тоді навіть поводиться по-іншому.

– Зазвичай вуха догори, підбігає, грається. А це підходить, вуха закладає і дуже обережно поводиться. Видно, що переживає, – каже Юра.

Він пригадує: одразу після повернення деякі речі його одразу заводили.

– Особливо коли молодь пір’я розпускає: "Та ми, та ми…". І думаєш: "Як вас там бракувало…". Ніка це відчуває і зразу починає відволікати увагу на себе. Штовхне мене, наприклад. Ззаду підходить і носом між ноги: "Бух!". Ніка, ти шо? – сміється ветеран.– Коли тебе хтось розізлив чи на ногу наступив, цей момент відволікання дуже важливий. З собакою у бійку вже не полізеш.

За правилами, службова собака повинна завжди бути поруч зі своїм господарем.

Ніка навіть спить разом з Юрою. Біля ліжка для неї виділене спеціальне місце, щоб в разі чого одразу прийти на допомогу.

І Ніку, і Діпа тренує один і той же кінолог – Марина Прокопенко, яка два роки тому стала дружиною Юри.

Фото Дмитра Ларіна

Вони познайомились на тренінгу собак. Коли Юра служив, шукав вибухівку з іншим службовим псом Кокосом у зоні АТО.

Тільки у Кокоса були зовсім інші функції, ніж у Ніки. Кокос шукала вибухівку, Ніка ж займається психологічною допомогою.

Пари Юра-Марина, Юра-Ніка утворились паралельно, сміється ветеран.

На запитання, чиєю є тепер Ніка, Марина усміхається:

– Спільна. Треную її більше я, а користується частіше чоловік.

Ще три роки тому Ніка була безпритульним псом і жила на вулиці з безхатченками. Марина підібрала її восьмимісячною і виховала.

Тепер Ніка – не лише службова собака Юри, але й каністерапевт для інших військових.

Діпа Марина вісім місяців готувала для іншого бійця. Але він в останній момент покинув собаку.

Тож коли Сашко сказав, що хоче службового пса, почув: "Приїдь, щоб Марина на тебе подивилася, бо кому попало вона собаку не віддасть".

"Приїжджаю до Діпа – забув, що втомився!"

Сашко Марині сподобався.

– Уявіть, він до собаки з гостинцями приїхав! Мені було дуже приємно, – розповідає кінолог.

– У Діпа тоді щось зі шлунком було не в порядку. Кажу продавцю: "Мені нежирний корм". Вона: "Що-шо?". Ми перебрали купу кормів. Вибрали з рибки, – усміхається ветеран.

Діпа майбутній господар теж не залишив байдужим:

– Я відкриваю двері машини, Діп бачить Сашу і радіє. Хоча вони лише декілька разів бачились,– каже Марина.

– Буває, не висплюсь, спав три чи чотири години, втомлений. Приїжджаю до Діпа –забув, що втомився! Чую, щось холодно стало. Думаю, чого? Надворі ж тепло було. Дивлюсь на годинник, а ми з ним п’ять годин прогуляли! Діп тепер мені допомагає. Дивиться своїми відданами очками – і що ти зробиш? –сміється ветеран.

Ретривер до нього потрохи звикає. Щоправда, спочатку навіть намагався керувати бійцем. Але тепер краще слухається і виконує команди.

Тато Сашка досі проти, щоб у їхній квартирі з'явилась собака, бо "срач, смердітиме і так далі".

– Кажу: "Ну, як тебе здоров’я сина не хвилює…". Мама змовчала, а потім погодилась, – додає військовий.

Після повернення у бійців змінюється оточення, тож вірний собака збоку допоможе пережити перехідний період. Наприклад, у Сашка з життя "до війни" залишилось лише двоє друзів, які його підтримували.

Інші не зрозуміли. Якось до нього зателефонувала вночі знайома: "Мені погано, мене хлопець кинув". Сашко розізлився: "Ти дурна чи шо? Ти знаєш, де я?". У відповідь почув: "Ну, я тут п’яна…".

– Я був в шоці, – пригадує Сашко. – Досі є велика частина людей, котрі живуть в своєму світі і не розуміють, що в країні відбувається.

За втраченими знайомими ветеран не шкодує. Вірить, що треба тягнутись до людей, які тягнуть наверх, "бо тих, що тягнуть донизу – тисячі".

На жаль, не всі ветерани користуються можливістю завести службового собаку. Третина з тих, хто почув про проект, цікавиться, але до реальних кроків не доходить.

Хоча проект готовий безкоштовно готувати і подарувати собаку ветерану, якщо вона йому дійсно потрібна.

– Ветеран i пес повинні підходити один одному, відчути одне одного, інакше у них не буде зв'язку, необхідного для результативної допомоги, - розповідає координатор "Друга героя" Ольга Смірнова. – Ми б хотіли, щоб до нас зверталися волонтери, психологи, військові. Ми готові часто приходити на каністерапію. У нас є собаки і бажання допомагати.