Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться у судовому порядку.

 Позовна заява про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, подається в порядку цивільного судочинства.

За подання позову немайнового характеру особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу відповідно до Закону України «Про судовий збір» (840 грн. 80 коп. - станом на 01 січня 2020 року), повідомляє Адвокат Права.

 Підстави звернення:

•  відсутність наймача або членів його сім’ї в жилому приміщенні без поважних причин понад 6 місяців (стаття 71 Житлового кодексу Української РСР);
•  відсутність членів сім’ї власника жилого приміщення без поважних причин понад 1 рік (стаття 405 Цивільного кодексу України).

Підтвердження відсутності особи в жилому приміщенні – будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання особою іншого постійного місця проживання. Наприклад:

•  повідомлення про це в листах;
•  розписка;
•  переадресація кореспонденції;
•  створення сім’ї в іншому місці;
•  пояснення свідків;
•  виїзд в інший населений пункт;
•  перевезення майна в інше жиле приміщення;
•  акти про відсутність особи за місцем реєстрації протягом певного періоду часу тощо.

 Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

 Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках:

•  призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період і якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров’я та перебувають на лікуванні в медичних закладах або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми;
• тимчасовий виїзд з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном;
•  влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
•  виїзд у зв'язку з виконанням обов'язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу;
•  влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей-інвалідів, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги;
• виїзд для лікування в лікувально-профілактичному закладі;
•  взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі.