Це тільки у американських стрічках герої ходять до лікарів душ, як до себе на роботу. В українських же реаліях обрати психотерапевта та піти до нього навіть просто за консультацією – це величезне випробування, пройти яке наважуються не усі. Обрати хорошого лікаря – це непросто, а якщо мова йде про психотерапевта, все ускладнюється несформованістю ринку та малою кількістю інформації. Внаслідок цього у українця є великий ризик знайти не спеціаліста, а шарлатана або просто недостатньо компетентну людину. Ми попросили психологів та психіатрів розповісти, як обрати психотерапевта і не помилитися.
Відповідає Марія Стасюк
ГО Всеукраїнська спілка психологів, що практикують гештальт-підхід "Український гештальт інститут" (психолог, гештальт-терапевт, супервізор)
Як правильно обрати психотерапевта?
В першу чергу за рекомендаціями, бажано «живих» клієнтів. Порозпитуйте знайомих. По-друге, дізнатися про освіту, кваліфікацію, спеціалізацію (хтось спеціалізується на роботі з дітьми, хтось із парами чи сім'ями тощо). По-третє, дізнатись, членом яких професійних спільнот є психотерапевт (це організації, які стимулюють професійний розвиток, підтримують роботу етичної та конфліктної комісії тощо). І, головне, довіряти собі і своєму відчуттю. Тобто, не домовлятися заочно про тривалу роботу, чи взагалі про роботу, якщо на етапі домовленостей виникає напруження і його не вдається розвіяти (уточнити питання, прояснити про схему роботи, можливу тривалість тощо).
Яка у нього має бути освіта?
У психотерапевта в ідеалі має бути 2 освіти:
- перша - державний диплом за спеціальностями: психологія, медицина, педагогіка, філософія, соціально робота тощо.
- друга - психотерапевтична освіта в довготривалій програмі, яка включає теоретичне навчання, особисту терапію і практичну роботу під супервізією. Бажано, щоб навчальна програма відповідала міжнародним стандартам (наприклад ЄАП - Європейська асоціація психотерапії, МПА - Міжнародна психоаналітична асоціація, ЄАГТ - Європейська асоціація гештальт-терапії тощо).
Загальні принципи викладено у Стразбурзькій декларації психотерапії у 1990 році.
Яких етичних принципів він повинен дотримуватись?
Основні етичні принципи, яким керуються, зокрема, гештальт-терапевти:
- конфіденційність (інформація про клієнта, подробиці його життя і історії залишаються в таємниці.
- дотримання контракту (усного чи письмового) з клієнтом, де описані/обговорені особливості роботи, вартість. тривалість, періодичність, відповідальність тощо.
- контракт про роботу з неповнолітніми заключається з батьками чи опікунами
- організація безпеки в роботі (місце роботи, приватність, фізична безпека при виконанні експериментальних завдань, відсутність третіх осіб в кабінеті при очній зустрічі чи онлайн-зустрічі, аудао- та відеозаписи тільки за згоди клієнта)
- терапевт залишається в рамках професійних стосунків і не створює паралельних стосунків (дружніх, робочих, сексуальних) і навпаки не працює з родичами, друзями, колегами, сексуальними партнерами.
Чи може психотерапевт розповідати, про що пацієнт з ним спілкується?
Конфіденційність - один із базових етичних принципів психотерапії. Він прописаний в етичних кодексах багатьох психотерапевтичних асоціацій. Психотерапевт може говорити із супервізором в рамках професійного обговорення про свого клієнта. При цьому особистість клієнта і подробиці його життя і історії залишаються таємницею. Окремої уваги заслуговують випадки, пов'язані із загрозою життю клієнта чи третіх осіб. В такому випадку розголошення інформації, на мою думку, має бути узгоджено із клієнтом.
З юридичної точки зору притягнути до відповідальності неможливо на даний момент.
Можна вплинути лише репутаційно, звернувшись до регуляторних органів спільноти (наприклад, етичної комісії)
Відповідає Катерина Шевцова
м. Дніпро, практичний психолог (приватна практика)
Як правильно обрати психотерапевта?
По-перше, потрібно запитати, яка в нього освіта. Обов'язково в спеціаліста має бути диплом вишу за фахом. Нажаль, сьогодні деякі люди видають себе за психотерапевтів, закінчивши лише 3-місячні курси. Це маячня. Ніякої якісної базової освіти у такий короткий термін отримати неможливо.
По-друге, у психотерапевта має бути спеціалізація. Наприклад, дитячий психолог працює за проблемами дітей і не бере у терапію окремо дорослих, спортивний психолог займається спортсменами і не проводить сімейну терапію. Спеціаліст, що бере будь-яких клієнтів з будь-якими проблемами, або геній, або шарлатан. Найчастіше зустрічаєтья другий тип.
Також важливий напрямок, який обрав для себе психотерапевт (наприклад, гештальт чи психоаналіз). Спеціаліст має розказати вам про особливості роботи за цим напрямком, а ви вирішити, чи підходить вам таке.
Яка у нього має бути освіта?
Тут варто розмежовувати психологів та психотерапевтів. Для психолога достатньо диплома держзразка за спеціальністю "Психологія". Звичайно, буде добре, якщо у нього також є додаткова освіта за певним напрямом (гештальт, психоаналіз, клієнтцентристьский підхід тощо). Для психотерапевта до всього переліченого вище потрібно мати ще медичну освіту. Хоча в Україні чітких законодавчих норм щодо цього немає. Отже, нерідко психотерапевтами у нас стають і ті, хто немає медичної освіти, проте закінчив певні спеціалізовані курси додатково до психологічної освіти у виші. Ніякої ліцензії на проведення психотерапіїї за законом України непотрібно (навідміну від Європи та США).
Яких етичних принципів він повинен дотримуватись?
Психотерапевт не повинен оприлюднювати будь-яку особисту інформацію про клієнтів без їх згоди, вступати в інтимні зв'язки з клієнтами на період проведення терапії, давати категоричні поради, як клієнтові вчиняти в тій чи іншій ситуації, маніпулювати клієнтом, користуючись його слабкістю чи довірливістю, оцінювати вчинки чи слова клієнта, докоряти, соромити.
Також важливо, аби психотерапевт не брався за тих клієнтів, чиї проблеми не в його компетенціїї, та міг вчасно про це попередити клієнта. Не можна прив'язвати до себе клієнта та вести терапію безкінечно. Коли клієнт справляється з проблемою, має відбутися сепарація.
Чи може психотерапевт розповідати, про що пацієнт з ним спілкується?
Психотерапевт може розповідати про свої розмови з клієнтом, наприклад, під час супервізії (консультування щодо важких випадків з більш досвідченим спеціалістом). Проте називати ім'я клієнта, показувати його фото чи взагалі видавати будь-які персональні дані людини без її згоди неможна.
Притягнути до відповідальності за таку неетичну поведінку досить важко. Тому що це майже не врегульовано на законодавчому рівні. Можна звернутися до суду, якщо така поведінка психотерапевта принесла клієнтові психологічну травму чи матеріальні, іміджеві втрати. Проте довести це буде непросто.
За всю історію незалежності Україні подібних виграних справ не було. Більш дієвим буде звернутися до професійної спілки, до якої входить певний спеціаліст, та розповісти, що сталося. Можна поскаржитися до клініки, де працює психотерапевт.
Але якщо людина просто сама знімає собі кабінет, де приймає клієнтів і нікуди не входить, вплинути на неї буде досить важко.