Російський полон розділив життя української медикині та військовослужбовиці Мар’яни Мамонової на «до» і «після». Сьогодні вона – волонтер, громадська діячка і та людина, сидячи біля якої одразу відчуваєш спокій та затишок.

«Кожен день я намагаюсь зробити максимально наповненим», – говорить Мар’яна, яку життя в неволі навчило по-новому цінувати свободу та по-іншому сприймати комфорт. Вона впевнена, що бути щасливою людиною – дуже просто. Головне – навчитись радіти кожному дню, цінувати дрібниці та те, що маєш сьогодні.

На думку дівчини, на другому році війни вкрай важливою є психологічна підтримка, тому волонтерам і державі потрібно працювати над тим, аби ця допомога стала доступнішою. Своїм баченням майбутнього країни після перемоги Мар’яна поділилась в інтерв’ю організації «Дипломати».

– Мар’яна, як змінилось твоє життя після полону?

– Життя стало іншим. Людям, які повертаються з полону, потрібен час на адаптацію, прийняття  себе та на пошук компромісів з оточуючими. Конкретно в мене змінилось ставлення до життєвих пріоритетів та цінностей.

– Як ти змінилась особистісно?

– Я стала більш терплячою, дорослішою, мудрішою, відповідальнішою, але водночас легкою до прийняття важливих рішень. Я точно знаю, що жити потрібно сьогодні і нічого не відкладати на потім.

– «Жити потрібно сьогодні» – це твій головний висновок?

– Жити сьогодні, радіти, цінувати дрібниці, бо наше життя складається з маленьких дрібниць та моментів і кожен цінний по-своєму. Я усвідомила цінність свого життя, зрозуміла, наскільки важливо допомагати іншим.

– Сьогодні ти – публічна людина. Усвідомлюєш, що це велика відповідальність?

– Так. Публічність досить складна, хоча спочатку після повернення з полону я не усвідомлювала, чому привертаю до себе стільки уваги. Уже потім в перинатальному центрі чоловік показав мені, яка була зроблена робота для мого визволення, відповідно, це і пояснює увагу журналістів. Мені довелось вчитись спілкуватись з представниками ЗМІ, контролювати емоції, бо, відповідаючи на деякі питання, я не могла стримувати сліз. Згодом з’явився досвід і розуміння, що можна казати, а що – не варто.

– Чим займаєшся сьогодні?

– Виховую дитину та займаюсь волонтерством. Нещодавно приєдналась до благодійної організації «Дипломати» і разом з командою займаюсь проектами з допомоги українцям.

– Яка твоя місія в організації «Дипломати»?

– Допомогти якомога більшій кількості людей: малозабезпеченим, дітям, медикам, а також військовим, які на якомусь етапі втратили сенс життя.

– Ти сказала, що хочеш вийти на новий рівень волонтерства. Чи будуть за твоєю участю нові проекти в організації «Дипломати»?

– Ми будемо працювати з діючими проектами. Забігаючи наперед, скажу, що ми готуємо один грандіозний благодійний проект, але поки не розкриваємо всі подробиці. Прийде час і ви про все дізнаєтесь.

– Мар’яно, як військовий медик, яким ти бачиш майбутнє української медицини?

– Війна запустила такі процеси, які можуть зробити українську медицину найпотужнішою в Європі. Наші лікарі отримують унікальний досвід, який може бути цінним для закордонних медиків, тож, Україна може стати хабом для навчання закордонних лікарів.

– Сьогодні волонтери стали рушійною силою громадянського суспільства. Які напрямки волонтерської роботи зараз є пріоритетними?

– В пріоритеті надання психологічної допомоги цивільним та військовим. На жаль, сьогодні психологічна допомога доступна не для всіх і це, водночас, новий виклик, адже вміння справлятись зі стресом та давати раду своїм емоціям є запорукою добробуту людей.

– Якою могла б бути програма психологічної підтримки? І як її зробити дієвою і доступною?

– Досвідчені психологи могли б ділитись своїм досвідом з менш досвідченими. В свою чергу, ці молоді психологи могли б працювати з людьми, яким потрібна підтримка і отримувати б за це кошти від держави. Психологічна допомога зараз має бути доступною для всіх, бо не всі можуть справлятись з емоціями під час війни.

– Волонтерство за останні пару років перетворилось у потужне крило. Втім, ми не маємо розслаблятись, а постійно шукати нові ресурси та проводити збори. До чого українським волонтерам потрібно готуватись вже сьогодні?

– До перемоги. Але потрібно розуміти, що після цього почнеться новий етап і нові проблеми. Тому, щоб мінімізувати наслідки, потрібно готувати підґрунтя вже сьогодні: набиратись ресурсу, напрацьовувати нові нейронні зв’язки, бути гнучкими і готовими до нових викликів. Також волонтери мають напрацювати концепцію бачення свого майбутнього і озвучити ці побажання владі. Держава має всіляко їх підтримувати – окрім відзнаки непогано було б зробити для них соціальний пакет, аби вони розуміли, що їх цінують. Так вони матимуть мотивацію працювати далі.