1. Вітром надуті
Слід сказати, що чоловіки до жінок спочатку ставилися з побоюванням. Всі знали, що всередині кожної жінки живе багато маленьких людей, яких вона вміє випускати через одну дірочку в тілі, але як всі ці люди туди потрапляють — було страшною загадкою.
Звичайно, про участь чоловіка в процесі наші предки здогадалися досить швидко, але ця участь була явно чимось не надто важливою. Наскільки завгодно багато було прикладів того, як рясна тілом матрона робила це щодня з усіма чоловіками племені, включаючи горбатого Бумбу, а все одно залишалася порожньою, тоді як інша жінка клялася, що жоден чоловік до неї не торкався, і тільки встигала приносити з кущів все нових немовлят.
Більшість стародавніх культур по всій планеті зберегло у своїй міфології найдавніше пояснення процесу зачаття: жінка може понести як від чоловіка, так і від тварини, дерева, вітру, дощу або прибережної піни. Етнограф Р. Грейвс, наприклад, ще в 30-х роках XX століття з цікавістю з'ясував, що навіть настільки освічений народ, як сучасні йому грецькі селяни, щиро вірив, що кобилиця може зачати лоша, якщо просто вдало повернеться хвостом до північного вітру.
2. Діти богів
Як тільки суспільство розвинулося до того, щоб придумати собі богів, на них одразу ж і спихнули відповідальність за таке побічне батьківство. Стародавні барельєфи і малюнки, що наочно показують, як жінки вагітніють і народжують дітей від дощів, гусей та бугаїв, були оголошені свідченнями божественних витівок. Діти від таких спілок вважалися священними, і рідкісний цар чи пророк міг утриматися від того, щоб не мати такого правильного походження.
Навіть наявність живого рідного тата мало кого зупиняла: зрозуміло, що коли бог забажає досягти свого, то ніякий законний чоловік йому не завадить! (Взаємна ворожість Олександра Македонського, наприклад, і його батька, царя Філіпа, була викликана саме тим, що майбутній герой з юності подбав розпустити чутку, що його мати, цариця Олімпіада, зачала сина не від цього похмурого та бородатого дядька, а від самого Зевса .)
Якщо взяти історії всіх героїв, володарів і месій, що народилися до середньовіччя, ми виявимо, що дві третини з них мають позаземне походження, а у тих, хто згоден був визнати себе людиною, були хоча б небесні хресні і благодійники, які взяли на себе працю спуститися на землю та передбачити народження чудесної дитини.
3. Близнюки від різних батьків
Дуже довго явним свідченням втручання вищих сил вважалося таке надзвичайне явище, як народження близнюків. У Європі вважали, що в такій парі одне немовля завжди дитя бога, у той час як друге — простий смертний (найзнаменитішими парами такого роду були Геракл і Іфікл, Кастор і Полідевк, Олена і Клітемнестра). Чоловікові в такому разі належало смиренно тріумфувати, матері ж народ надавав всілякі почесті.
В інших регіонах до близнюків часто ставилися інакше. Багато племенах Африки народження близнюків сприймалося як страшне лихо: таких дітей шанували за злих духів і нерідко знищували разом із матір'ю. У етнографа Р. Харріса можна зустріти опис одразу кількох невеликих племен, чоловіки яких перед одруженням ампутували собі одне яєчко, щоб уникнути такого нещастя, як зачаття близнюків.
З поширенням католицтва в Європі близнюкам та їхнім батькам теж довелося несолодко. У X–XIV століттях існувала думка, що підтримується Римом, що чоловік здатний зараз зачати тільки одну дитину, і народження двійні, не кажучи вже про трійні, було свідченням того, що його невірна дружина одночасно блукала з кількома чоловіками.
4. Незаймана кров
Незайманість першої шлюбної ночі не завжди сприймалася чоловіками з радістю. Особливо не раділи їй у стародавніх семітів і деяких з арійських племен, які вважали кров вмістилищем душі і всіляко уникали будь-якого контакту з нею, щоб не привернути увагу злих потойбічних сил.
Вирішували проблему по-різному. Іноді дівчині допомагали позбутися небезпечної цнотливості за допомогою кістяних та кам'яних ножів жерці або її родички (деякі з таких знарядь збереглися до наших днів).
Часом обов'язки з приведення всіх дівчат селища в пристойний для заміжжя вигляд покладалися на випадкового мандрівника, який лише хотів водички випити і в хліві заночувати, аж ніяк не розраховуючи при цьому на суспільство тридцяти схвильованих дів. А іноді цю невдячну роль брав на себе вождь племені, який був настільки могутньою особистістю, що йому прокляття крові загрожувало менше, ніж усім іншим. До речі, право першої ночі сеньйора походить саме від цієї найдавнішої традиції.
5. І взагалі кров
Кров як субстанція дуже магічна викликала страх навіть у відважних бійців, і багато жінок безсовісно цим користувалися. Багато не пов'язаних між собою культур є жорсткі обмеження на контакти з жінкою в дні місячних і після пологів, а також на будь-яку жіночу роботу в ці дні.
Лежачи на спеціальній ритуальній підстилочці під навісом, ївши фініки і зовсім нічого не роблячи п'ять днів на місяць, наші розумні прабабусі, напевно, порядком потішалися над наївністю наших прадідусів, які не сміли підповзти до цих підстилок навіть на карачках, щоб ненароком.
6. А що в них усередині?
Знущатися з чоловіків жінки взагалі завжди любили, хоча оригінальністю їх дотепність не відрізнялася. І в Китаї, і в Індії, і в Персії, і в Південній Америці, і в Європі існували майже однотипні уявлення про те, що іноді в деяких жінок там можуть жити змії. Отруйні. Злі. Пригладжені християнською чи ісламською мораллю казки про те, як царівна вночі перетворилася на зміюку, — це одне із відбитків цього повір'я.
А китайці, наприклад, сексуальні подробиці, що менше піддавали цензурі, зазвичай так і писали: «Не встиг юнак сунути руку дівчині за пазуху, як з утроби красуні полізли змії і стали жалити його в таємне місце».
До речі, влаштовувати такі фокуси багато стародавніх красунь могли без особливих труднощів — досить згадати, що змії (навіть отруйні) до поширення кішок і тхорів були традиційними жіночими улюбленицями, які допомагали їм знищувати гризунів у запасах зерна і… ну так, тримати чоловіків на відстані. Ми майже ніколи не побачимо стародавнього зображення чоловіка зі змією в руках, волоссі чи на грудях, а от аналогічних жіночих статуй, малюнків та барельєфів повно на всіх континентах.
7. Сперма із життєвої сили
І це повір'я, також поширене повсюдно, від Азії до Європи, проіснувало практично донині, і досі перебувають люди, готові його розділяти. Згідно з ним, сперма — це рідке фізичне втілення незримої життєвої сили чоловіка, тому, витрачаючи її на жінку, чоловік слабшає і хворіє, тоді як жінка розквітає та наповнюється здоров'ям.
Боккаччо, наприклад, у своєму женоненависницькому памфлеті «Ворон» докладно описав, як міцнозаді та рум'яні красуні буквально висмоктують життя зі своїх блідих, худорлявих чоловіків, і закликав не надто вірити впалим щокам і скорботному вигляду незаміжніх дів, які тільки й чекають моменту. їхні лапи попалася жертва, тоді вони відразу поповніють і повеселішають.
Треба сказати, цю теорію охоче підтримувала церква, яка знайшла в ній чудове виправдання тому, чому її святі отці та ченці часто мають такий вгодований і задоволений життям вигляд. Звичайно, від посту та помірності!
8. Чи є у сперматозоїда очі
Через багато тисячоліття сумнівів у тому, чи потрібні чоловіки для продовження роду, наша стать все ж таки зуміла відігратися. Починаючи з XI-XII століть у науковій думці Європи взяла гору теорія про те, що тільки чоловік є, строго кажучи, батьком дітей; жінка ж лише посуд для їхнього виношування, земля, в яку кидають насіння, сама не дає потомству нічого, крім, можливо, якоїсь зовнішньої подібності, викликаної тим, що плід все-таки формувався у неї в животі.
Нехай шановний у Європі Гіппократ за тисячу років до того описував щось схоже на передачу генів нащадкам від обох батьків і передбачав участь у цьому процесі «жіночої сперми» — рідини, яку виділяють жінки при оргазмі, — ці стародавні вигадки вважали за забобони.
У підручниках анатомії XVI і XVII століть ми побачимо чарівні збільшені зображення сперматозоїдів: вони, виявляється, виглядають як крихітні діточки, що згорнулися в клубочок і чекають, коли тато їх прилаштує кудись. Про долю цих малюків чимало турбувалася церква, яка розуміла, що, навіть якщо кожен статевий акт закінчуватиметься вагітністю, гарантувати всім гомункулусам порятунок не можна: занадто багато їх зараз виливається. Висувалися навіть ідеї про можливе хрещення (за допомогою шприца зі святою водою) всіх сперматозоїдів чоловіка одноразово та довічно.
9. Бойове забарвлення
Визнавши себе фактично єдиними батьками, чоловіки, щоправда, змушені були взяти на себе відповідальність за «неправильну» стать дітей. І якщо раніше дружину, яка народжувала лише дівчаток, можна було суворо дорікнути і навіть розлучитися з нею (особливо якщо ти був герцогом або, скажімо, королем), то зараз чоловікам довелося контролювати процес самим.
Одним з надійних способів зачаття хлопчика, наприклад, вважалося розфарбовування правого яєчка в білий колір і надягання на праве стегно білої тканої пов'язки. Згадки про такі вишукування ми можемо зустріти і в німецьких, і в англійських, і в іспанських текстах того часу.
10. Істеричні витівки
Саме слово "істерика" походить від грецького hystera - "матка". Дуже довго, аж до XX століття, вважалося, що цей стан — крики, верески, витікання слини, сльози та биття на підлозі — природно лише для жінок.
А викликає його розлючена матка, позбавлена можливості займатися сексом і зачати дитину. Лікували медикуси цю тяжку хворобу за допомогою спеціального інструменту — довгої округлої палиці, яку вводили в тіло жінки і робили там зворотно-поступальні рухи. Часто введення інструменту поєднували з виливанням на живіт пацієнтки води під сильним натиском для створення потужної вібрації.
11. Діви сифілісу
Поширення сифілісу XVII-XVIII століттях породило моду на цнотливість у вищому суспільстві. Про бактерії тоді майже нічого не знали, тому народ вірив, що причиною хвороби є аморальність сама по собі. А що може лікувати аморальність краще, ніж невинність? Найсерйозніші медики тоді не гидували виписувати своїм багатим чи знатним пацієнтам «курс юних дів».
Вважалося, що секс із такою дівчиною не тільки не принесе їй фізичної шкоди, а й вплине на сифілітика, оскільки її чисті еманації вступлять у бій з його гнійною гріховністю. Незайманість одразу підскочила в ціні: в Англії 1750 року, наприклад, за перший секс із юною бродяжкою платили кілька гіней — ціну доброго коня. А з огляду на те, що після такого «лікування» шлях у дівчат був один — на панель, клієнтів у дівиць менше не ставало.
12. Народження кроликів
Вік освіти був освічений не надто рівномірно і, що стосувалося питань статі, дозволяв собі таке, що будь-який древній шумер здивувався б. Наприклад, у Британії тієї епохи були популярні розповіді про жінок, які народжують усілякі дивацтва. Медичні видання на повному серйозі друкували розповіді про місіс С., у якої лікар прийняв трьох мертвих і одного живого кролика, і про вдову У., яка двадцять років після смерті чоловіка вела доброчесне життя і раптом залишилася цілим виводком мишей. Серед інших уродженців тієї пори — «кусок м'яса, що не сформувався, в якому, проте, вже можна було визнати кішку», «дивну тварину з вовною і дзьобом», а також «людську дитину з головою мавпи».
Зараз важко сказати, що з цих описів заслуга пороків внутрішньоутробного розвитку, а що результат нездорового почуття гумору вдови У. та її приятельки-повитухи. Не варто забувати, що в ті часи лікар нерідко навіть не намагався зазирнути під покривало породіллі, а все більше мацав пульс і давав повитусі поради.
