Девід Солой - автор романів, збірок короткої прози та радіодрам BBC, лауреат премії Бетті Траск та Джефрі Фабера за дебютний роман «London and the South East» (2008), фіналіст Букерівської премії з романом «All That Man Is» (2016).– Девіде, на жаль, українською мовою досі не перекладено жодної вашої книжки. Сподіваємось, в найближчому майбутньому це зміниться. З якої книжки ви радили б українським видавцям/читачам почати знайомство з вашою творчістю?– Що ж, я дуже сподіваюсь, що книжка «Чоловіки, як вони є» («All That Man Is») колись буде перекладена українською. Думаю, це моя найкраща книжка, принаймні саме нею я задоволений найбільше. Хоча й моя перша видана книжка – «Лондон і Південний Схід» («London and the South–East»),  історія про життя продавця в Лондоні в пізніх 1990–х – це теж робота, якою я пишаюсь.– Коли ви писали  «All That Man Is», то яке завдання ставили перед собою?  Чим ця книжка відрізняється від інших книжок, написаних чоловіками про чоловіків?– Роман складається з дев’яти розділів, в кожному з яких протагоністами виступають чоловіки, вік яких послідовно зростає. Моїм головним завданням в процесі написання цієї книжки було створення такого ланцюжка історій, в якому кожна ланка була б однаково захопливою, яскравою і правдивою, щоб достовірно відображала відповідний вік персонажів. Я сподівався, що прочитання цієї книжки від початку і до кінця дозволило б ефектно передати відчуття спливання часу, і таким чином у читача складалася б своєрідна картина тривання життя. Таким чином, структура книжки це саме те, чим вона вирізняється на тлі більшості подібних.– На вашу думку, чи сучасна література достатньо репрезентує різні типи маскулінності та фемінності? І чи вона  має це робити? Чим, на вашу думку, є література сьогодні?– Я вважаю, що в минулому більшість видавців були чоловіками й тому намагалися (хоч і не завжди успішно) говорити за всіх своєю діяльністю. Тут я маю на увазі, наприклад, романи 19 століття, що мали на меті охопити ціле суспільство, і письменники, як-от Бальзак, Діккенс чи Толстой, прагнули писати не просто книжки, а величезні групові портрети.  Зараз це вже не так актуально – письменники зосереджуються на власних позиціях, тож аспекти власної ідентичності для них пріоритетніші.

Коли починається література

Я почав писати для власного задоволення ще в школі, в 10 чи 11 років. Тоді я зрозумів, що хочу бути письменником. В університеті я написав дві п’єси, третю ж, уже після університету, подав на театральний фестиваль в Единбурзі — і це був справжній провал! Невдала постановка, погана гра, але найгіршою була моя п’єса.  Тоді я вирішив, що письменником ніколи не буду, повернувся до Лондона і почав кар’єру у сфері продажів по телефону. Це протривало років 5, поки мій університетський товариш, який працював на ВВС, запропонував мені написати для них радіоп’єсу. У цьому користь освіти в Оксфорді — університет дає тобі середовище, важливіше за освіту. Мені було 28 років — саме тоді я отримав свій перший гонорар. Я повернувся до гри і зробив те ж, що й кожен письменник — почав писати великий роман.

5 головних речей для письменника

Головне в письмі — задоволення. Насолода письменника й читача — взаємопов’язані. І задоволення помагає вам працювати. Насолода від письма має перерости в якість тексту. У нашій справі дуже часто відмовляють. Віра в те, що ви здатні стати професійним письменником, має бути майже божевільною самовпевненістю в тому, що ти робиш щось хороше. Ви маєте бути дисциплінованими. Ніхто не змусить вас писати. Поставте собі за мету написати 100 слів упродовж дня, і навіть якщо вони будуть дуже поганими, все ж допоможуть рухатися далі. Добру художню літературу творять чесність та єдність зі світом, про який ви пишете. Я не говорю про творчість, креативність та талант, бо не знаю, чим вони є. Це було б нечесно з мого боку.

Що таке письменницький талант?

Талант — це здатність бути цікавим. Єдине, що справді важить — чи щось є цікавим, чи нудним. Перший роман, який я почав писати, був історичним, про події другої світової війни, неврологію. Я підіймав теми мови та сприйняття, багато читав про сталінізм, Радянський Союз та книжки про неврологію, аби зберегти цілісність подій. Загалом моє дослідження тривало шість місяців. Тоді ж мені зателефонували з ВВС і запропонували написати ще одну радіоп’єсу. Я написав про продавця по телефону. І отримав таке задоволення, що вирішив написати про це роман. Це була тема, яку я знав справді добре, а перший роман про сталінізм здався мені неправдивим і неживим. Проте я відклав роман про менеджера з продажів, бо мені здалося, що йому бракує глобальних тем, спробував дописати історичний. А коли повернувся до історії продавця й перечитав перші розділи, які вже встиг забути — мені сподобалося, мені було цікаво! Тоді я зрозумів, що цей роман може бути справді добрим.

Про що писати?

Не треба бути упередженим щодо цікавих тем. Спочатку я вважав, що цікавими є лиш великі теми, як-то Радянський Союз, хоча справді цікавою виявилася історія продавця. Безнадійно пробувати бути цікавим в той спосіб, яким це робив хтось інший. Потрібно бути захопленим та перейнятим матеріалом і процесом письма. І в той момент, коли я отримав свою першу відмову, то читав «Генія Шекспіра»! Через 6 місяців я розіслав  частини роману ще десятку літературних агентів. І один з них сказав: «Буде складно, але я спробую знайти видавця». Ця агента досі працює зі мною. Лиш один видавець погодився надрукувати цей роман! Один агент і одне видавництво — і все ж є разюча відмінність між одним та жодним видавцем.

Про гонорари

Коли я довідався про публікацію, то отримав 10 000 фунтів гонорар. Це не так багато, але на ці гроші у Лондоні можна прожити кілька місяців. Згодом книжка отримала премію «Бетті Траск» — ще 10 000. Тож на ці гроші можна було прожити рік не розкошуючи. Я вирішив фінансову проблему так — переїхав до Угорщини. Вартість життя відрізнялася настільки, що я міг ефективно працювати у Будапешті, отримуючи британські гонорари. Важливо, аби видавець мав віру у свого автора. Моя перша книжка не принесла видавництву прибуток, хоча була тепло зустріта рецензентами та отримала дві премії. Добре мати нагороди, але краще мати прибуток з книжки. У топ50 продажів у книгарнях Великобританії моя остання книжка «Все, чим є чоловік» була на 49 місці — це коло тисячі проданих примірників за тиждень.

Про автора, який рекламує

Я не та людина, яка говоритиме про промоцію. Я просто стараюся писати якомога кращі книжки. Я не вкладав зусиль в промоцію — цим займалися агент та видавець. Але мені допомагали такі речі, як-от журнал «Granta», який щодесять років публікує «Топ найкращих письменників до 40 років». Мені було 39 років. На продажі книжки «All the Man Is»  вплинув короткий список Букерівської пермії, у який вона потрапила. Книжку перекладено 18 мовами — і це чудово, бо я отримую додатковий заробіток і більш нічого не роблю.

Про роль редактора

Я не вірю, що письменник володіє магічною силою, тому переконаний у позитивному впливу агентів та редакторів на книжку. Головну частину редагування ми робимо з агентом, а от редактор виконує радше коректорську роботу. А  я хотів би більше редактури! До речі, редактори американських журналів пропонують значно більше змін у творі — і мені це подобається. Я не можу самотужки віддалитися від власної книжки та оцінити її неупереджено, тому дуже потребую співпраці із агентом і редактором. Роман лише виграє від цього.

Про курси creative writing

Існує міф, що в англомовному світі автори живуть з літератури. Але справжні автори живуть із викладання creative writing. Мій товариш, який викладає такий курс в університеті Чікаґо, жартує, що існує така собі піраміда: є тисяча авторів, які навчають цього… потім десять тисяч їхніх студентів і так далі. А хто читатиме, та писатиме — усі навчатимуть creative writing. Самі викладачі сумніваються, скільки цінності вони дають студентам у таких курсах і чи навик доброго письма узагалі можливо передати. Якось я викладав на такому курсі, де тренери-письменники тиждень жили разом з учнями, спілкувалися на тренінгах та неформально. Є два типи учнів — одні очевидно погані, їм я можу допомогти технічними навиками. Інші — цілком добрі автори початківці, яким я не міг помогти у письменництві. Як психолог я міг їх підбадьорити та підтримати, а вони вірили мені, бо я мав для них певний авторитет. Є й третя група — це ті, що посередині. Їхні книжки були ні добрі ні погані, тому я не знав що сказати, крім «будьте цікавішими».

4 сучасні книжки у списку must read від Девіда Солоя, які показують, як конструюється хороший текст

• Rachel Cusk «Outline», «Transit»
• David Malouf «Fly away Peter»
• John Fowles «The Magus»
• Philip Larkin «The Whitsun Weddings»

Джерело: Читомо