Ще в червні цього року режисерка Барського МХАТу (міського художнього аматорського театру) Ірина Дєдова разом з керівником проекту Романом Григор’євим розповіли журналістам, що виграли конкурс від Українського культурного фонду і планують, залучивши акторів – АТОвців, волонтерів та членів їхніх родин, поставити на тральній сцені класичну вітчизняну трагікомедію «Сто тисяч» (за п’єсою Івана Карпенко-Карого). 

У четвер, 17 жовтян, ми нарешті змогли оцінити результати їхніх спільних зусиль, щоправда, не на театральній сцені, а на підмостках Будинку офіцерів, але на кінцевий результат це особливого впливу не мало.

Зазвичай, коли йдеться про гру аматорів, ми поблажливо вважаємо, що на якусь особливу акторську майстерність годі сподіватися, бо ж любителі. Але не в цьому випадку. Важко сказати, в чому тут справа, але з перших хвилин «залипаєш» у відомий зі шкільної лави сюжет — і до фінальних реплік тебе не відпускає.

Ти стежиш за емоціями героїв, за нюансами поведінки, помічаєш незначні деталі і жести, які ніби маленькі фрагменти мозаїки складають яскраву і цілісну картину на сцені. Сама трактовка твору вкрай цікава і аж моторошно від того, наскільки актуальною вона є сьогодні на тлі численних спекуляцій на земельних питаннях.

Тільки коли до публіки вийшли актори у військових одностроях стало зрозуміло, що це не просто видовище чи терапія для учасників бойових дій, це руйнація стереотипів тих, хто був у залі. І глядацька зала зрозуміла цей меседж, кілька хвилин аплодуючи акторам стоячи.

Після вінницької прем’єри Барський МХАТ помандрує в гастрольний тур країною, в тому числі – на Схід Маріуполь та Слов’янськ (Донецька область), Сєвєродонецьк (Луганська область) і нарешті Косів (Івано-Франківщина).

Ще перед початком вистави вирішила зробити нестандартний хід, не розпитувати глядачів про емоції після перегляду п’єси, а запитати тих, хто вже побував на прем’єрі, аби співставити з власним баченням.

Інна Ткачук, активістка:

Я була на прем’єрі в Барі 14 жовтня, зала і балкон були переповненими, люди стояли навіть у прольотах, наприкінці глядачі не стримували сліз і плакали, стосовно вражень від гри акторів, то на інтернет-порталі «Афіша Бар», я після відвідин ще першої вистави написала рецензію про те, що «Барський МХАТ — це аматори, яких неможливо відрізнити від професіоналів», я й досі в цьому впевнена, бо вони грають дуже круто.

Артур Цицюрський, міський голова Бару, серед іншого згадав, що влада мусить дбати не тільки про інфраструктуру, а й про розвиткові, мистецькі речі (Між іншим, у міській раді навіть була студія звукозапису і репетиційна кімната).

Тут основне — в який спосіб ці хлопці можуть віднайти себе в житті, переключитися, а коли результат виходить настільки органічним ( хоч я не вважаю себе досвідченим театралом), що перевершив найсміливіші очікування, втому числі і самих акторів, коментарі зайві.

Світлана Травнева, поетеса :

Я чудово знаю і Ірину Дєдову, і Романа Григор’єва, який виріс з всеукраїнських конкурсів. За цю справу взялися люди, закохані в театр і в те, що вони роблять, у них було не просто бажання щось створити, у них було горіння ці молоді люди відроджують традиції українського народного театру, що вкрай важливо сьогодні.